Нещодавно в конгрес-центрі Житомирського інституту медсестринства відбувся вечір з нагоди 200-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка «Кобзарю, знов до тебе я приходжу…», у рамках якого в окремий розділ була виділена тема «Шевченко на барикадах Свободи».

      Організаторами заходу стали викладачі української мови, культурології та літератури Ковалевська Т.К. та Рубан-Щуковська Т.О.

      «Він був селянським сином і став князем у царстві Духа» - так казав про Тараса Шевченка український письменник, громадський діяч Іван Франко. Його називають пророком, його вірші цитують по всьому світові, його критикують, не всі розуміють. Але чому ж знову і знову у тяжкі часи поневолення ми згадуємо його полум’яне послання «живим і ненародженим землякам», яке стало дороговказом для нашого народу?

      «Відродися, Тарасе, мовою – звертались до Кобзаря дівчата у літературно-музичній композиції на початку заходу. - …Пригорнувшись душею до Правди і Віри ти в сьогодні, Тарасе, прийди…». І прийшов Тарас із поезією, музикою та полум’яним словом.

      Про цікаві та невідомі факти з життя письменника розповів студентам інституту професор, доктор педагогічних наук, викладач Житомирського державного університету імені І.Франка Пультер Станіслав Олександрович. З науковими дослідженнями на теми «Тарас Шевченко у духовному житті України» та «Ненависть до ворогів і любов до рідного краю у поезії Т.Г.Шевченка» виступали студентки Арабська Світлана та Моргун Юлія. Звучали пісні на слова Кобзаря «Зоре моя вечірняя» у виконанні Коваленко Анастасії та «Думи мої, думи», яку на високому рівні акапельно заспівала Оксана Потайчук.

      Але чи може бути щось величніше, ніж Шевченко на барикадах Свободи? Шевченко з гаслом: «Борітеся – поборете!». Відгукнулись ці слова у душах «Небесної сотні» Майдану. Після перегляду відео, де розповідалось про загиблих, хвилиною мовчання була вшанована пам’ять тих, хто поклав життя за свободу України.

      Вічні істини засвічуються в гарячі моменти боротьби за вічні цінності. Свобода – найвища цінність. Цього і навчив Тарас Шевченко учасників українського Майдану. Нині Україна самостверджується для себе і світу під знаком Шевченка. Із Чернечої гори у всі віки лунатиме його заповіт «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє». У виконанні Тетяни Шевчук слова Шевченкового заповіту сіяли зерна мудрості та національної самосвідомості у серцях студентства інституту.

      Закінчився захід Духовним гімном України «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни». Ми повинні пам’ятати, що Україна починається з кожного з нас, з наших дій і думок. Україна – це Шевченко, Шевченко – це Україна. Не знайти такого хірургічного скальпеля, що зміг би відділити їх одне від одного – вони синоніми на всі часи, доки й віку.